Категорії

Трудове законодавство та зайнятість населення

ОПЛАТА ПРАЦІ

Індексація заробітної плати

        Відповідно до частини п'ятої статті 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку. До законодавства, яким регламентовано питання індексації заробітної плати, належить насамперед Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року № 1282-XII , який визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін задля дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України. Згідно із Законом № 1282, індексація грошових доходів населення – це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

       Показником, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, є індекс споживчих цін, який обчислює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі статистики (Державний комітет статистики України) і який не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації. Індексація грошових доходів населення провадиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103%.

Основні правила, про які треба пам’ятати при проведенні індексації заробітної плати за будь який місяць, наступні: відповідно до пункту 4 Постанови  КМУ від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення проводиться в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення.    Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. У разі коли особа працює неповний робочий час, сума індексації визначається з розрахунку повного робочого часу, а виплачується пропорційно відпрацьованому часу. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства. У разі коли особа працює та отримує інший грошовий дохід, насамперед індексується оплата праці. Якщо така особа працює і одночасно навчається за денною формою навчання або з відривом від виробництва у клінічній ординатурі, аспірантурі і докторантурі, насамперед індексується стипендія.

Для того, щоб провести індексацію заробітної плати, треба знати базовий місяць, який визначається окремо для кожного працівника.

Відповідно до пункту 102 Постанови КМУ №1078Базовим вважається місяць, в якому підвищена тарифна ставка (посадовий оклад) за посадою, яку займає працівник. Тобто, не має значення, в якому місяці працівника було прийнято на роботу. Як для давно працюючих на підприємстві, так і для новоприйнятих працівників та працівників, що вийшли з відпустки для догляду за дитиною до 3 (6) років, визначення базового місяця залежить лише від збільшення тарифної ставки (посадового окладу) за їх посадами згідно штатного розкладу. Зростання заробітної плати за рахунок інших складових (наприклад, за рахунок премії, надбавки, доплати) без підвищення окладу не впливає на зміну базового місяця та на суму індексації.

Колективний договір

          Пунктом 7 ст.65 Господарського кодексу України визначено, що на всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.

          Однією із сторін колективного договору є власник засобів виробництва, або уповноважений ним орган чи особа. Право тієї чи іншої посадової особи виступати при укладенні колективного договору у ролі власника чи уповноваженого ним органу має бути визначене статутом підприємства. Другою стороною колективного договору, зазвичай, виступає первинна профспілкова організація підприємства, установи, організації, яка діє від імені трудового колективу відповідно до свого статуту.

          В разі відсутності на підприємстві, в установі, організації профспілки, другою стороною колективного договору можуть виступати представники трудового колективу, вільно обрані на загальних зборах найманих працівників, або уповноважені ними органи.

         Зміст колективного договору (угоди) і класифікація його умов визначені у Законі України «Про колективні договори та угоди», у ст. 13 КЗпП України  та конкретизується сторонами в межах їх компетенції. Зміст колективного договору складають взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин. Зокрема, ці зобов'язання стосуються:

- зміни в організації виробництва і праці;

- забезпечення продуктивної зайнятості;

- нормування і оплати праці, встановлення форм, систем, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);

- встановлення гарантій, компенсацій, пільг, участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом);

- режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

- умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

- гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих;

- умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

         Колективним договором можуть передбачатись й інші, додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії, соціально-побутові пільги.Усі передбачені колективним договором норми і зобов'язання діють лише в межах конкретного підприємства, установи, організації, але поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, незалежно від того, чи є вони членами профспілки. Крім названих умов колективний договір може доповнюватися додатками. Такими додатками зазвичай є: перелік професій і посад із шкідливими умовами праці, які дають право на додаткову відпустку і скорочений робочий день; перелік посад працівників із ненормованим робочим днем, яким надається додаткова відпустка; список професій із шкідливими умовами праці, які дають право на безплатне одержання за встановленими нормами молока або інших рівноцінних харчових продуктів; список робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також робіт, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам, зайнятих на яких, видаються безплатно за встановленими нормами спецодяг, спеціальне взуття, інші засоби індивідуального захисту, а також змиваючі та знешкоджуючі засоби; перелік професій і посад працівників, яким дозволяється встановлювати підсумований облік робочого часу; угода з охорони праці, перелік доплат і надбавок та ін.

         При формуванні структури і змісту колективного договору, а також додатків до нього, умови, що включаються до колективного договору, не повинні погіршувати становище працівників порівняно з чинним законодавством про працю, Генеральною, галузевою та регіональною угодами, оскільки такі умови будуть недійсними. Разом з тим, підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові, порівняно з законодавством, трудові і соціально-побутові пільги та гарантії для працівників.

          Підписаний сторонами колективний договір підлягає повідомній реєстрації в місцевих органах державної виконавчої влади. Така реєстрація провадиться з метою забезпечення можливості вжиття відповідних заходів в разі виникнення трудових спорів з приводу застосування норм цього договору та засвідчення автентичності примірників і копій, поданих на реєстрацію. Реєстрація провадиться в двотижневий строк з дня одержання колективного договору. Не пізніше наступного дня після реєстрації два примірники колективного договору повертаються сторонам, що його підписали і подали на реєстрацію. Копія договору залишається на зберіганні у реєструючому органі. Органи, що реєструють колективні договори, не можуть вимагати від сторін цього договору внесення до нього змін або відмовити в його реєстрації, за винятком випадку, коли надані на реєстрацію оригінальні примірники і копія колективного договору не будуть автентичними, тобто не будуть  відповідати тексту, прийнятому в установленому порядку.

         Колективний договір набирає чинності з дня його підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у ньому, незалежно від його реєстрації. У законі не вказується термін, на який укладається колективний договір. Цей термін визначається угодою сторін. На практиці колективні договори укладаються на 1-3 роки. Після закінчення терміну дії колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть діючий, якщо інше не передбачене договором.

Мінімальна заробітна плата

        Будь-який трудовий договір між працівником та роботодавцем передбачає, що працівник виконує певну роботу, яка визначена цим договором, а роботодавець забезпечує йому умови праці, необхідні для виконання роботи, та виплачує заробітну плату, розмір якої визначається угодою сторін (ст. 21 Кодексу законів про працю України, далі - КЗпП). Однак така угода обмежується державою в частині нижньої межі оплати праці - адже чинне законодавство  не допускає (навіть за взаємною згодою  працівника та роботодавця) можливості встановлення оплати праці нижче мінімального розміру заробітної плати.    Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 40 Бюджетного кодексу України розмір МЗП визначається законом про Державний бюджет України на відповідний рік.  Офіційне визначення терміну «мінімальна заробітна плата» в Україні законодавчо закріплене у ст. 95 КЗпП та ст. 3 Закону України «Про оплату праці». Згідно з вказаними  правовими нормами мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).  Частиною другою  статті 3 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що при обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров’я, за роботу в нічний та надурочний час, роз’їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат. Пунктом 60 розділу ХХІІ «Загальні професії за всіма галузями господарства» Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, від 17 листопада 1997 № 1290, роботу прибиральника службових приміщень загальних убиралень та санвузлів визнано такою, що виконується в умовах підвищеного ризику для здоров’я. Доплата працівникам за роботу з дезінфікуючими засобами, а також прибирання убиралень (туалетів), що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», не включається до мінімальної заробітної плати. Такі доплати виплачуються понад розмір мінімальної заробітної плати, незважаючи на те, що атестації робочих місць за такими умовами праці не вимагається. Якщо працівнику встановлені доплати у шкідливих умовах праці (зокрема на підставі результатів атестації робочих місць), такі доплати виплачуються понад розмір мінімальної заробітної плати.              Отже, до мінімальної заробітної плати входить — оклад, всі види премій (крім перелічених в частині другій статті 3 Закону України «Про оплату праці»), надбавки, суміщення професій, розширення зони обслуговування або збільшення обсягу робіт, виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника, індексація та інші доплати, які не перелічені в частині другій.

     Мінімальна заробітна плата в Україні розраховується на місячній або погодинній основі. Місячна МЗП прив’язана до фіксованої кількості робочих годин і розраховується за роботу в нормальних умовах при виконанні встановленої норми праці. Відповідно до ст. 50 КЗпП нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. При відрядній оплаті праці згідно зі ст. 90 КЗпП розцінки визначаються виходячи з установлених розрядів роботи, тарифних ставок (окладів) і норм виробітку (норм часу). Відрядна розцінка визначається шляхом ділення погодинної (денної) тарифної ставки, яка відповідає розряду роботи, що виконується, на погодинну (денну) норму виробітку. Відрядна розцінка може бути визначена також шляхом множення погодинної (денної) тарифної ставки, яка відповідає розряду роботи, що виконується, на встановлену норму часу в годинах або днях.

      Для працівників, які отримують місячний оклад і працюють на умовах неповного робочого часу, має дотримуватися мінімальна заробітна плата у місячному розмірі - наприклад, якщо працівника прийнято на роботу відповідно до ст. 56 КЗпП на умовах неповного робочого часу на 0,5 ставки і він працює п’ять днів на тиждень по чотири години, то оплата здійснюється пропорційно відпрацьованому часу і має становити не менше половини МЗП у місячному розмірі на відповідний період. А для працівників із погодинною оплатою праці (годинними тарифними ставками) має дотримуватися погодинна МЗП - тобто, його заробіток не може бути меншим від суми, отриманої шляхом множення МЗП у погодинному розмірі на кількість відпрацьованих ним годин.   

 

ОХОРОНА ПРАЦІ

ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ

Конституцією України, яка прийнята 28.06.1996 р. визначено: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю” (ст. 3), “Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці” (ст. 43), “Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника” (ст. 46).

Працівник повинен повертатися з роботи живим та здоровим - ця мета визначена Законом України «Про охорону праці», який прийнято прийнято 14.11.1992 року.

Законом передбачено реалізацію таких конституційних прав на охорону здоров’я та життя працюючих при виконанні виробничих завдань:

Ст. 4. Державна політика з питань охорони праці базується на пріоритеті життя і здоров’я працівників відносно виробничої діяльності та повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці.

Ст.5. Роботодавець зобов’язаний під час укладання трудового договору проінформувати працівника під розписку про умови праці, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права на пільги за роботу в таких умовах.

Ст. 6. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля, або розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку;

Ст. 7.Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством;

Ст. 8. На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби;

Ст. 13. Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці та забезпечити функціонування системи управління охороною праці.

Ст. 14. Працівник зобов'язаний дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт, знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди;

Ст. 15. Роботодавець створює службу охорони праці. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю; 

Ст. 17. Роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року;

Ст. 18. Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці. Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці;

Ст. 19. Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем; 

Ст. 21 Роботодавець повинен одержати дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.Набуття права на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатації (застосування) машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки може здійснюватися на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з охорони праці;

Ст.22 Роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій;

Ст. 25 До працівників можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення рівня безпеки та поліпшення умов праці;

Ст. 41. Професійні спілки здійснюють громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці;

Ст. 44. За порушення законодавства про охорону праці винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності.

 

Проведення інструктажів з питань охорони праці

 

Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затверджене наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці № 15 від 26.01.2005 року, встановлює порядок навчання та перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб та інших працівників у процесі трудової діяльності, а також учнів, курсантів, слухачів та студентів навчальних закладів під час трудового і професійного навчання.

Працівники, під час прийняття на роботу та періодично, повинні проходити на підприємстві інструктажі з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих.

За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці (далі - інструктажі) поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Вступний інструктаж проводиться:

• з усіма працівниками, які приймаються на постійну або тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади;

• з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства;

•  з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження трудового або професійного навчання.

Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці або іншим фахівцем відповідно до наказу (розпорядження) по підприємству, який в установленому Типовим положенням порядку пройшов навчання і перевірку знань з питань охорони праці. Програмата тривалістьінструктажу затверджуються керівником підприємства.

Запис про проведення вступного інструктажу робиться в журналі реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці, а також у наказі про прийняття працівника на роботу.

Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником:

• новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство або до фізичної особи- підприємця, яка використовує найману працю;

• який переводиться з одного структурного підрозділу підприємства до іншого;

• який виконуватиме нову для нього роботу;

•відрядженим працівником іншого підприємства, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві.

Первинний інструктаж на робочому місці проводиться індивідуально або з групою осіб одного фаху за діючими на підприємстві інструкціями з охорони праці відповідно до виконуваних робіт.

 

Повторний інструктаж проводиться на робочому місці індивідуально з окремим працівником або групою працівників, які виконують однотипні роботи, за обсягом і змістом переліку питань первинного інструктажу.

Повторний інструктаж проводиться в терміни, визначені нормативно правовими актами з охорони праці, які діють у галузі, або роботодавцем (фізичною особою-підприємцем, яка використовує найману працю) з урахуванням конкретних умов праці, але не рідше:

•на роботах з підвищеною небезпекою - 1 раз на 3 місяці;

• для решти робіт - 1 раз на 6 місяців. 

 

Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці:

• при введенні в дію нових або переглянутих нормативно-правових актів з охорони праці, а також при внесенні змін та доповнень до них;

• при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці;

• при порушеннях працівниками вимог нормативно-правових актів з охорони праці, що призвели до травм, аварій, пожеж тощо;

• при перерві в роботі виконавця робіт більш ніж на 30 календарних днів - для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт - понад 60 днів. 

 

Цільовий інструктаж проводиться з працівниками:

• при ліквідації аварії або стихійного лиха;

• при проведенні робіт, на які відповідно до законодавства оформлюються наряд-допуск, наказ або розпорядження.

Цільовий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників. Обсяг і зміст цільового інструктажу визначаються залежно від виду робіт, що виконуватимуться.

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосередній керівник робіт (начальник структурного підрозділу, майстер) або фізична особа, яка використовує найману працю.

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі завершуються перевіркою знань. При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо безпечного виконання робіт після первинного, повторного чи позапланового інструктажів протягом 10 днів додатково проводяться інструктаж і повторна перевірка знань.

При незадовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу допуск до виконання робіт не надається. Повторна перевірка знань при цьому недозволяється.

Про проведення первинного, повторного, позапланового та цільового інструктажів та їх допуск до роботи, особа, яка проводила інструктаж, вносить запис до журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці. Сторінки журналу реєстрації інструктажів повинні бути пронумеровані, прошнуровані і скріплені печаткою.

У разі виконання робіт, що потребують оформлення наряду-допуску, цільовий інструктаж реєструється в цьому наряді - допуску, а в журналі реєстрації інструктажів - не обов'язково. 

Перелік професій та посад працівників, які звільняються від повторного інструктажу, затверджується роботодавцем. До цього переліку можуть бути зараховані працівники, участь у виробничому процесі яких не пов'язана з безпосереднім обслуговуванням об'єктів, машин, механізмів, устаткування; застосуванням приладів та інструментів, збереженням або переробкою сировини, матеріалів тощо. 

 

Служба охорони праці

Згідно Закону України «Про охорону праці» та на основі Типового положення про службу охорони праці, затвердженим наказом Державного комітету з нагляду за охороною праці № 255 від 15.11.2004, служба охорони  праці створюється на підприємствах з кількістю працюючих 50 і більше осіб; на підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку; на підприємстві кількість працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які пройшли навчання з охорони праці. 

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю, входить до системи управління охороноюпраці, а також до структури підприємства як самостійний підрозділ. За своїми посадами та заробітною платою керівники та спеціалісти служби охорони праці прирівнюються до керівників та спеціалістів основних виробничих технічних служб підприємства. Навчання та перевірка знань з охорони праці працівників служби охорони праці відбуваються під час прийняття на роботу та періодично один раз на три роки.

Спеціалістислужби охорони праці мають право видавати керівникам структурних підрозділів обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань, надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці. Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець. Ліквідація служби охорони праці допускається тільки в разі ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною особою.

 Завдання служби охорони праці:

- організація проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів;

- забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;

- забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту;

- професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці, пропаганди безпечних методів праці;

- вибору оптимальних режимів праці й відпочинку працівників;

- інформування та надання роз'яснень працівникам підприємства з питань охорони праці.

 

Служба охорони праці виконує такі основні функції:

розробляє спільно з іншими підрозділами комплексні заходидля досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці, плани, програми з поліпшення умов праці, запобігання виробничому травматизму і професійних захворювань;

- готує проекти наказів з питань охорони праці і подає їх на розгляд роботодавцю;

- проводить перевірки дотримання працівниками нормативно-правових актів з охорони праці;

- складає звітність з охорони праці;

- проводить з працівниками інструктажі з охорони праці;

- веде облік та аналізує причини виробничого травматизму;

- забезпечує належне оформлення та зберігання документації з питань охорони праці;

- складає за участю керівників підрозділів підприємства переліки професій, посад і видів робіт, щодо яких повинні бути розроблені інструкції з охорони (безпеки) праці, надає допомогу під час їх розроблення;

- інформує працівників про основні вимоги законів з охорони праці, інших нормативно-правових актівз охорони праці, що діють у межах підприємства;

- бере участь у розслідуванні нещасних випадків та аварій, проведенні внутрішнього аудиту, організації навчання з питань охорони праці, роботі комісії з перевірки знань з питань охорони праці;

- контролює дотримання вимог чинного законодавства з охорони праці, виконання працівниками посадових інструкцій з охорони праці. 

    

УМОВИ ПРАЦІ

Атестація робочих місць за умовами праці

Одним із заходів соціального захисту працівників є своєчасно проведена атестація робочих місць зі шкідливими умовами праці, яка надає можливість встановлення пільг та компенсацій за роботу із шкідливими та важкими умовами праці.

Атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров’я працюючих, а також на їхніх нащадків, як тепер, так і в майбутньому.               

Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Атестація робочого місця за умовами праці проводиться згідно Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442 та Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджених постановою №41 від 01.09.1992.

Результати атестації використовуються підприємствами й організаціями також для здійснення заходів щодо поліпшення умов праці, встановлення пільг та компенсацій передбачених чинним законодавством.

Відповідно до п. 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації чи установі в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на п’ять років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника.           

Для організації і проведення атестації керівник підприємства видає наказ, в якому: зазначаються основа і завдання атестації; затверджуються склад, голова і секретар постійно діючої атестаційної комісії, визначаються її повноваження, у разі необхідності визначається склад цехових (структурних) атестаційних комісій; установлюються терміни і графіки проведення підготовчих робіт у структурних підрозділах підприємства; визначається взаємодія із зацікавленими державними органами і громадськими організаціями (експертизою умов праці, санітарно-епідеміологічною службою); визначаються проектні, науково-дослідні установи для науково-технічної оцінки умов праці і участі в розробці заходів щодо усунення шкідливих виробничих факторів.

До складу атестаційної комісії рекомендується включати головних спеціалістів, працівників відділу кадрів, праці і заробітної плати, охорони праці, органів охорони здоров'я підприємства, представників громадських організацій та інших.

Атестаційна комісія:

 - здійснює організаційне, методичне керівництво і контроль за ходом проведення роботи на всіх етапах;

 - формує необхідну правову і нормативно - довідкову базу і організує її вивчення; визначає й залучає в установленому порядку необхідні організації для виконанні спеціальних робіт;

 - організовує виготовлення планів розташування обладнання по кожному підрозділу з їх експлікацією, визначає межу робочих місць (робочих зон) та надає їм відповідний номер;

- складає перелік робочих місць, що підлягають атестації;
 визначає обсяг необхідних досліджень шкідливих і безпечних факторів виробничого середовища та організує їх дослідження;

 - установлює на основі Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника (ЄТКД) відповідність найменування професій і посад, зайнятих на цих робочих місцях, характеру фактично виконуваних робіт. У разі відхилення професія (посада) приводиться у відповідність до ЄТКД по фактично виконуваній роботі;

 - складає «Карту умов праці» на кожне враховане робоче місце або групу аналогічних місць;

 - проводить атестацію і складає перелік робочих місць, виробництв, професій та посад із несприятливими умовами праці;

 - уточнює діючі і вносить пропозиції на встановлення пільг і компенсацій залежно від умов праці, визначає витрати на ці цілі;

- організує розробку заходів щодо поліпшення умов праці і оздоровлення працівників;
  - виконує свої функції до призначення нового складу комісії при позачерговій атестації. 

За результатами атестації складається перелік робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджено право на пільги і компенсації, передбачені законодавством.

 

Пільги та компенсації за роботу у важких ташкідливих умовах праці

Відповідно до постанови КМУ № 461 від 24.06.2016 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» надається право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Відповідно до постанови КМУ № 1290 від 17.11.1997 «Про затвердження Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці» надаються щорічні додаткові відпустки за роботу в шкідливих і важких умовах праці та за особливий характер праці.

Порядок доплат за роботу в шкідливих і важких умовах праці і методику розрахунків конкретних їх розмірів установлено постановою Держкомпраці  СРСР  і  Секретаріату  ВЦРПС  “Про затвердження Типового положення про оцінку умов праці на робочих місцях і порядок застосування галузевих переліків робіт, за якими можуть установлюватися доплати робітникам за умови праці”  від 03.10.86  №387/22-78.

Скорочена тривалість робочого тижня встановлюється працівникам, які працюють в шкідливих умовах праці, передбачених в Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затвердженого постановою Кабінету Міністрів  України від 21.02.2001№ 163 і за результатами атестації робочих місць.

Видача молока робітникам, зайнятим у шкідливих умовах праці, здійснюється відповідно до ст. 7 Закону України «Про охорону праці», ст. 166 Кодексу законів про працю, колективного договору.